Чи потрібен дитині спорт?

Усі батьки мріють, щоб їхня дитина ста­ла сильною, упевненою в своїх силах лю­диною, стійкою до невдач, самостійною, незалежною, наполегливою у досягненні цілей, здоровою фізично і психічно.

За статистикою, чим активніше дитина займається фізичними вправами у 5-8 ро­ків, тим менше ризик хвороб серця у май­бутньому, проблем з хребтом, зайвою вагою, порушенням кровообігу (вегето-судинна дистонія). Є й психологічні плюси: спорт навчає перемагати і програвати, планувати час, дотримуватися дисципліни.

І тут постає нова проблема — проблема вибору.

Спорт чи фізкультура?

Насамперед батьки мають визначитись:

чи хочуть вони зробити з дитини спортсмена, чи просто здорову, фізично розвинену люди­ну. Це і є різниця між професійним спортом і фізкультурою, тобто спортом заради здо­ров'я. Як кажуть у народі, «фізкультура лікує, а спорт руйнує». Спортом займаються заради результату, а фізкультурою — щоб бути здоровим.

Не варто ідеалізувати заняття спортом. Попри плюси, там не бракує й мінусів. Насамперед це травми, без яких не обходить­ся жодна спортивна кар'єра, і надмірні на­вантаження, що спри­чиняють проблеми зі здоров'ям у майбут­ньому. Спортивні єди­ноборства (бокс, кара­те тощо) — це удари по голові, струси мозку; боротьба (дзюдо, віль­на боротьба) — виви­хи суглобів; футбол — травми ніг, важка атлетика — надмірне навантаження хребта і суглобів, слабке серце; легка атлетика — навантаження на суглоби ніг; художня гімнастика і хокей — лідери з травматизму. Проте ці проблеми виникають тоді, коли спорт заради здоров'я перетворюється у спорт заради результату. Тож батьки мають контролювати ситуацію і зробити вибір.

Натомість плавання, східна гімнастика (ушу, цигун) і танці — ідеальні види спор­ту для гармонійного розвитку всього орга­нізму.

Нині в заняттях спортом є ще один бік — фінансовий. В економ-клас входить футбол, плавання, волейбол, баскетбол. У бізнес-клас — танці (костюми і взуття для виступів), лижі й хокей (спорядження коштує сотні євро), теніс, кінний спорт тощо.

Втім, значні затрати для батьків почина­ються тоді, коли робиться вибір на користь спортивної кар'єри.

Якщо ж ви хочете, щоб малюк просто гармонійно фізично розвивався — відведіть його у спортивну секцію, фітнес-клуб, басейн. Проте в обох випад­ках треба все одно вибрати — вид спорту. Однак перед цим вибором слід визначитися з 2 чинниками: вік, з якого починати спор­тивні заняття, стан здоров'я дитини та її бажання займатися.

З якого віку можна займатися спортом?

Головне завдання батьків — не нашко­дити здоров'ю дити­ни у прагненні його покращити, адже над­мірні навантаження негативно вливають на фізичний і психологічний розвиток малюка (синдром хронічної втоми, неврози тощо). Ось що радять фахівці:

Для дітей з ослабленим здоров'ям підій­де плавання з полегшеним режимом трену­вань, проте якщо вона має захворювання дихальних шляхів (синусит, тонзиліт, гайморит), слід порадитися з лікарем, і взагалі якщо має будь-які проблеми зі здоров'ям — обов'язково порадьтеся з лі­карем щодо того, які навантаження їй не зашкодять. Танці — єдиний вид занять, де нема явних протипоказань.

Спорт взагалі протипоказаний, якщо ди­тина має проблеми з серцем, порушення судинної системи (тиск), хронічні захво­рювання органів дихання і травлення. Таким дітям слід ходити на лікувальну фізкультуру.

А крім того, є ж іще шахи, які розвивають увагу, логічне мислення, дисципліну.

Бажання дитини, її особистість і види спорту

Щоб від спорту була користь, дитина має отримувати задоволення від занять. А для цього вид спорту має пасувати інди­відуальному типу особистості, характеру, нахилам, фізичним даним, а не амбіціям батьків, та навіть амбіціям самої дитини (бо Федько ходить на футбол, і Сашко ходить): прийшов малюк на тренування, походив і кинув. Бо не його. І не треба його сварити, натомість підказати, в якому виді спорту йому буде комфортно, і тільки тоді він зможе досягнути успіхів.

Якщо малюк екстра­верт, комунікабельний, приязний, не соромиться, то досягне успіхів у швидкісно-силових ви­дах спорту (боротьба, лижі, легка атлетика, ак­робатика, гімнастика, те­ніс, танці, ковзани) — як­що він лідер і не хоче ні з ким ділитися перемогою, і командних (футбол, хокей тощо) — якщо не має лідерських задатків. Єдиноборства підходять гіперактивним, аг­ресивним дітям, де вони можуть витратити зайву енергію та агресію.

Якщо малюк інтраверт, сором'язливий і пасивний, то фітнес, плавання, кінний спорт, ковзани, танці, дитяча йога — це його.

Якщо дитина не хоче займатися спортом, не варто її змушувати. Для здоров'я достатньо гуляти, бавитися надворі, ходити пішки. Є діти, нервова система яких не витримує змагань взагалі або ж поразок, без яких неможливі змагання. Не покажуть спортивних результатів апатичні, дратівли­ві діти. Психоастеніки (нерішучі, з поганим сном та утомлюваністю діти) також ніколи не стануть чемпіонами, проте плавання і танці принесуть лише користь.

Басейн і кінний спорт помічні для ді­тей з підвищеною збудливістю, різкими емоційними реакціями. Вода і спілкування з кіньми заспокоює, знімає стрес.

Загалом, ще раз повторимо: плавання і танці мають найменше протипоказань і під­ходять майже усім дітям.